Учитель вчителів

Директор школи… По-різному вимовляють люди це словосполучення. Учні — з трепетом і хвилюванням, вчителі — з повагою, а іноді і з острахом («адміністратор все ж таки!»).

Батьки в основному сприймають директора як останню надію на вирішення всіх проблем. При цьому директор повинен відповісти за все, що відбувається, як зараз модно говорити з учасниками навчально-виховного процесу. Директора лякають скаргами в райвідділ освіти і в інші вищі інстанції, з нього питають на всіх нарадах за невчасно зданий звіт, за відремонтовані дах… Одним словом, директор у відповіді за все, що відбувається в школі і навколо неї.

Давно звучать пропозиції про те, щоб в вузах ввели спеціальність «директор школи», і щоб вчили цьому нелегкому «ремеслу», як вчать майбутніх вчителів педагогічної професії.

Кажу з упевненістю, оскільки сама пройшла шлях від вчителя до керівника районного відділу освіти, не пропустивши жодного щабля, що праця директора школи ні з чим не зрівняти за своєю складністю, відповідальності, розмаїтості, тому керівником школи може бать тільки людина, цілком присвятив себе служінню дітям і люблячий свою роботу.

Директор школи дуже рідко чує слова подяки, особливо від вчителів. Адже всі вважають, що це його обов’язок піклуватися про всіх і створювати умови для нормальної життєдіяльності школи.

Ось тому, що йому рідко говорять «спасибі», мені захотілося написати про нашого Директора (з великої літери) — Коссе Олександрі Степанівні.

Більше 15 років Олександра Степанівна — «Учитель вчителів» в Гранітненській загальноосвітній школі.

Її високий рівень освіченості та професіоналізму, (адже вона «учитель-методист», спеціаліст вищої категорії, «Відмінник освіти України»), допомогли їй вивести школу на новий якісний рівень, виховати колектив однодумців. Під керівництвом Олександри Степанівни кожен шкільний день стає цікавим, насиченим, творчим. Поруч з таким наставником просто соромно працювати погано, адже Олександра Степанівна постійно знаходиться в педагогічному пошуку і вимагає цього від своїх підлеглих. Творчий підхід у всьому, якість освіти, любов до дітей — ось «три основних кита», на яких будується робота нашої школи.

Особливо хочеться зупиниться на життя школи в нелегкий для всіх нас воєнний час.

Зараз я часто думаю про те, що «гранітненці» під час цих страшних випробувань змогли наново переосмислити життєві цінності, навчилися любити життя тадорожити ним.

Глибоко впевнена, що якби в 2014-му році Олександра Степанівна злякалася, як багато хто з нас, і поїхала з села, то Гранітненська школа вже припинила б своє існування  (про це навіть страшно подумати).

Пригадується серпень 2014 року, коли ми всі з великою надією на краще готувалися до початку навчального року. Відремонтовані класні кімнати, пофарбовані шкільні коридори широко відчинили двері для наших вихованців.

Проведено підсумкову педагогічну раду, проаналізовано всі напрямки роботи за минулий навчальний рік, «окреслені» завдання на новий навчальний рік. Все готово до першого уроку на тему: «Україна — єдина країна» … Репетицію до свята Першого дзвоника ми проводили під звуки гучної канонади, тікаючи в безпечне місце. А Перший дзвінок в цьому страшному 2014 році так і не продзвенів  — вперше за 100-річну історію нашої школи).

З жахом згадую, як снаряд прямим попаданням зруйнував будівлю початкової школи, а з розбитих вікон розвивалися білосніжні гардини, і було видно святково прикрашені вчителями та батьками класні кімнати і шкільні дошки з символами і атрибутами нашої держави, підготовлені до першого уроку «Україна — єдина країна»…

Дуже «постраждала» також триповерхова будівля школи. Були вибиті всі вікна, зруйновано дах, не працювало опалення, оскільки в селі більше 8-ми місяців не було електрики, зв’язку. Навіть страшно про це згадувати.

Багато жителів виїхали з села. З 360 учнів залишилася тільки половина. Люди ховалися від обстрілу в підвалах. Багато будинків були пошкоджені. Але, незважаючи на всі труднощі, школа продовжувала працювати.

Наш директор Олександра Степанівна Коссе змогла об’єднати зусилля всіх — вчителів, батьків, громадськості, волонтерів і направити ці зусилля на відновлення школи.

Нам допомагали всі небайдужі люди, хто чим міг. Надсилали листи підтримки школярі та вчителі з Західних областей України. А скільки було гуманітарної допомоги у вигляді продуктів харчування для шкільної їдальні, одягу, канцелярського приладдя для дітей!

Всіх потрібно було гостинно зустріти, подякувати. І в цьому головну роль грала наш директор.

Вона, немов капітан великого шкільного корабля впевнено вела його до заповітної мети — відновлення школи та її нормальної життєдіяльності.

І це їй вдалося, завдяки величезній любові до своєї школи і патріотизму.

Живе наш директор на самій лінії вогню — на околиці села, де нерідко рвуться снаряди і падають міни.

Ризикуючи своїм життям, вона кожен день поспішає до школи, яку давно вважає своїм другим домом, і робить все можливе й неможливе ьдля того, щоб навчальний процес не зупинився.

Хіба це не героїзм? Хіба це не мужність?

Коли ми говоримо про патріотизм, про любов до своєї Батьківщини, ми думаємо про щось високе,  далеке. А герої живуть поруч, і серед них наш директор Олександра Степанівна Коссе.

Ольга Михайлівна Хара, учитель Гранітненської ЗОШ І-ІІІ ст.