ТАЛАНТ – ДАРУВАТИ ДИТИНІ ТЕПЛО ТА ЛЮБОВ

В останній день вересня в Україні відзначали День усиновлення. На Донеччині родинне свято відбулося в одному з краматорських кафе.

 Скарб, найцінніший за все…

Обласною владою було запрошено на обід 150 представників 33-х сімей. В цих сім’ях прийомні батьки, вихователі дитячих будинків сімейного типу, усиновлювачі або опікуни виховують 119 дітей.

Загалом на Донеччині за 8 місяців 2016 року були усиновлені 94 дитини-сироти та позбавлених батьківського піклування. 69 з них — українськими батьками, 25- іноземними громадянами. Всього ж на підконтрольній території Донецької області знаходяться 4709 дітей-сиріт, в тому числі соціальних. Дві третини з них знаходяться під опікою в сім’ях. Усиновленню підлягає 953 дитини. Тільки 134 з них є малюками віком до шести років, решта — вже підлітки.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На свято до Краматорська приїхали родини з різних населених пунктів. Деякі виховують прийомних дітей вже 10 років, інші прийомні сім’ї з’явилися недавно. Частина прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу були змушені виїхати зі своїх домівок через початок бойових дій. Тепер ці родини облаштовують нове життя на новому місці. Є батьки зі стажем, серед яких — подружжя Сергія та Людмили Середи зі Слов’янського району, які багато років тому створили дитячий будинок сімейного типу, подарувавши тепло та турботу 13-ти знедоленим дітям.

В сім’ї Ірини та Володимира Сербіних з Святогірська виховуються 14 дітей. За сім років, що минули після відкриття їхнього сімейного дитбудинку, батьки підготували до дорослого життя 17 дітей-сиріт. Три роки тому «багатодітну» маму Ірину Сербіну було відзначено орденом Княгині Ольги III ступеня.

Почесні грамоти та Листи подяки від ДонОДА представникам сімей вручив заступник голови обласної держадміністрації Ігор Стокоз.

Окрім смачного святкового обіду запрошені сім’ї отримали чимало яскравих вражень. Діти з сім’ї Сербіних подарували учасникам зустрічі зворушливу танцювальну композицію. Розважальну програму для юних учасників зустрічі підготували також професійні аніматори.

Приємним подарунком для двадцяти сімей, які виховують 77 прийомних дітей, стала подорож вихідного дня до Києва. Учасники екскурсії  познайомилися з історією столиці, прогулялися Хрещатиком, відвідали Океанаріум та розважальний центр Кідландію.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 Місця вистачить на всіх

В Оксани та Валентина Кришун — великий будинок в Добропіллі, а син лише один. Минуло року, коли Іллі було три роки, подружжя вирішило взяти на виховання ще кількох дітей. Вони стали опікунами для чотирьох братів і сестричок з чужої сім’ї — трирічного Таміра, п’ятирічної Поліни, шестирічної Динари та 15-річного Дмитра. Збільшення родини малюк чекав з нетерпінням, з радістю зустрів нових членів сім’ї. Але коли дітей привезли додому, то начебто великий будинок виявився… замалим для всіх. Довелося Кришунам

добудовувати другий поверх та розширюватися. Спочатку діти сумували за домівкою, але оточені любов’ю і турботою, вони поступово почали забувати про важке минуле. Валентин працює слюсарем на ЦОФ «Добропільська», Оксана – в декретній відпусці. Кожній дитині жінка дає ладу, встигаючи виконувати всю роботу по господарству.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 Не відступилися від мрії

У  Надії та Сергія Журбів  з Билбасівки Слов’янського району — троє прийомних дітей. Вихованці є рідними між собою, проте потрапили до нових батьків поступово. Десять років тому, коли рідному сину Надії та Сергія вже було 16 років, батьки виявили бажання виховувати ще дітей. Саме тоді знайома запропонувала їм взяти в сім’ю десятимісячну дівчинку-сироту. Подружжя погодилося, стали збирати документи. Проте малятко забрали в іншу родину, — Журби просто не встигли.

«Ми вже налаштувалися на розширення сім’ї, мріяли про поповнення, і від своїх планів вирішили не відступати, — розповідає Надія. — В 2008 році взяли сестру та брата — п’ятирічну Діану і дворічного Данила. Згодом у біологічній сім’ї цих дітей народилася третя дитина. Коли малюкові виповнилося вісім місяців, рідна мати відмовилася від нього. Звісно, ми стали батьками й для Сашка. Він вже виріс – пішов до першого класу».

«З окупованої Горлівки речей змогли привезти обмаль…»

Минулого року до Краматорська приїхала родина Тетяни та Ігоря Мірошниченків з Горлівки. В 2006 році вони створили прийомну сім’ю, яка через два роки переросла в дитячий будинок сімейного типу. Восьмеро дітей підростали в цій родині. Мірошниченки жили в соціальній установі «Будинок Сашка», — її було створено саме для таких сімей із залученням американської спонсорської допомоги. Через початок бойових дій родина була змушена покинути Горлівку. Попервах жили в Трускавці. В 2015 році перебралися до Краматорська. Не очікуючи на чиюсь допомогу, родина сама придбала будинок. Частину речей дозволили вивезти з Горлівки – що помістилося в тритонну Газель, те й забрали.

Щоб зробити ремонт у новому будинку, батько відправився на заробітки до Польщі. Цього року сім’я Мірошниченків святкує десятиріччя свого створення. Найстарша – Стенія – прийшла до нових батьків 11-річною дівчинкою, тепер вона 21-річна студентка київського вишу. Студентами стали ще дві доньки. Альона вступила до технологічного технікуму в Краматорську, Євгенія — до училища культури в Лозовій. Наймолодший в сім’ї — 13-річний Михайло. Рідні діти Тетяни та Ігоря вже дорослі. 27-річний Іван разом зі своєю сім’єю виїхав до Хмельницького, а 18-річний Георгій навчається в Києві.

Кожен із учасників зустрічі не лише на словах, а власним прикладом підтверджував, що усиновлення – це особлива дорога батьківства. Благородна і складна, переповнена емоціями, очікуваннями, тривогами і обов’язково надбаннями – і дитини, і дорослого.

«Те, що ви робите, дає вам право з упевненістю стверджувати – чужих дітей не буває, — підкреслив, звертаючись до присутніх, Ігор Стокоз. — І я, і вся Донеччина, вся країна сьогодні дякує вам за ту роботу, яку ви робите, за те тепло, яке ви віддаєте дітям. Я дякую вам за те, що в такі складні часи, незважаючи на війну та складну соціально-економічну ситуацію, ви виховуєте дітей, даруєте їм свою доброту, родинний затишок та ласку».

Ольга НІКУЛІНА