ПАВЛО ЖЕБРІВСЬКИЙ: МИ ТІЛЬКИ НА ПОРОЗІ ЕВОЛЮЦІЙНИХ ЗМІН

Перспективи розвитку Донеччини, шляхи вирішення глобальних викликів, напрямки співпраці з військовослужбовцями Збройних сил України – таким було коло питань діалогу голови Донецької облдержадміністрації Павла Жебрівського з військовим журналістом Геннадієм Карпюком.
Напередодні зустрічі (а саме – у грудні 2017 року) київські медійники не приховували свого захоплення від видовища ремонтних робіт на автотрасі від Ізюма до Слов’янська, що тривали цілодобово.
«Пізня вечірня пора навіть посилила несподівано отримане естетичне задоволення від побаченого, — зазначали гості. — Видовища десятків прожекторів, які освітлювали цілодобову роботу дорожників, котрі вкладали свіжесенький асфальт на попередньо добряче підготовлене й висушене базове полотно».
Павло Жебрівський зауважив принагідно, що на цю трасу держава надала майже 200 мільйонів гривень. На 2018 рік планується зробити багато доріг у краї – вже розроблені й деякі проекти. Але ще потрібно знайти під ці плани компанії, які підтвердять готовність виконати цю роботу.
– Майже 800 мільйонів гривень із коштів, що були закладені в бюджеті 2017 року, переходять на рік 2018-й – ми просто їх не використали, бо не було відповідної компанії, готової масштабно відновлювати наші дороги. Але от на 2018-й уже ми знайшли компанію, що візьметься будувати й ремонтувати дороги. Загальний фінансовий вимір обсягу тих робіт становить рекордні 4 мільярди гривень! Регіон і ми всі дуже очікуємо на початок цього процесу, – реагує на оповідку журналістів про нічне «видовище» на трасі обласний очільник.

Від міста до міста – на хвилях військового радіо «Армія Fm»

– Наскільки активно і плідно співпрацюєте зі Збройними силами?
– Мій водій повсякчас налаштовує приймач на передачі військового радіо «Армія Fm», яке я постійно й із задоволенням слухаю. Він слідкує за тим, аби дорогою вчасно крутити перемикач, адже від міста до міста змінюються хвилі, не яких працює військове радіо.
Спершу про частини, що постійно дислокуються на Донеччині. Ми практично домовилися із командувачем ВМС України віце-адміралом Ігорем Воронченком, що 2018-го закінчимо проектну документацію будівництва сучасної бази одного з підрозділів морської піхоти. Для цієї мети консолідовано скеровуємо приблизно 70 мільйонів гривень. Половину цих коштів надає Міноборони, 17,5 мільйонів – обласна військово-цивільна адміністрація і стільки ж — міська влада. Днями я зустрічався із керівником іншої бригади морської піхоти, розташованої в районі Маріуполя. Ми домовилися про передачу деяких приміщень під розміщення її штабу і структур забезпечення частини.
Неймовірне задоволення отримав, коли був у звільнених нашим військом селищах Травневе і Гладосове. Там мав розмову з командиром бригади, яка зробила цю шляхетну справу. Це бойовий офіцер, інтелектуал. Він аналізує і знає, що робиться у всьому світі та Україні, тверезо оцінює ті здобутки, які є у нашого ворога, що допомагає у плануванні заходів протидії. Так от, домовлено, що їхній пункт постійної дислокації ми облаштуємо в Бахмуті. І зробимо все для якісного й комфортного перебування там частини. Так само співпрацюємо із 81-ою десантно-штурмовою бригадою, якій раді допомогти всім, чим можемо. Добрі стосунки загалом у нас склалися із усіма частинами, які тут воювали. Зокрема і з 72-го механізованою бригадою імені Чорних Запорожців, де я неодноразово був на гостині, адже вона перебувала на найгарячішому напрямку оборони. Дуже вдячний за ту справу, яку зараз виконують наші звитяжці на передовій, за їхню, можна сказати, гуманітарну місію. Приміром, офіцери цивільно-військового співробітництва, щойно в них виникав доступ до звільнених сіл, не очікуючи приїзду представників влади, розпочинали роботу із обленерго й іншими структурами. До прикладу, Травневе і Гладосове: військові інженери допомагають вимостити там дороги. Бо шлях до Травневого і Гладосового йде через Гольмівське й тимчасово окуповані землі. Щоб місцеві жителі могли потрапити на велику Україну, ми там відновлюємо сполучення.
— Як люди відреагували на те, що в них замайоріли українські прапори?
— …По-різному. У перші хвилини спілкування відчувалася певна наїжаченість, дехто і справді очікував приходу міфічного «бандери». Але коли ти нормально з цими людьми спілкуєшся, багато з них «тануть» і навіть спокійно переходять на українську мову. Якщо говорити про власні спостереження, то мені здається, що в Травневому люди прихильніше налаштовані: там є перспектива встановлення хорошої комунікації із громадою. Тим паче, бойовики контролювали лише половину села. Але і в Гладосовому, яке повністю перебувало під окупантом, ми теж ситуацію покращимо. Тут особливість у тім, що це село було своєрідною колективною заміською дачею Горлівки, де зараз живе чимало людей старшого віку. Я не маю на увазі те, що вони не сприймають Україну, ні. Просто в них виявилися додаткові незручності у спілкуванні зі своїми рідними, які переважно лишилися на терені ОРДО. Їм варто допомогти вирішити ці незручності. Звісно, найоптимальніший варіант – повернути під контроль України Горлівку, Доломітне, Гольмівське…
Також думаємо над проблемами доставки туди продуктів харчування, оформлення й видачі пенсій та соцвиплат, допомоги в медзабезпеченні. Приміром, у Гладосовому дехто вже починав оформляти російську пенсію. І ми скерували до Верховної Ради подання, щоби підпорядкувати це село Бахмутському району. Тоді ми відновимо оформлення пенсій. Це питання варто пришвидшити, аби люди відчули поліпшення свого матеріального становища. Як і те, що в Україні значно краще, ніж під «гібридною» окупацією.

На Донеччині немає «облав» на призовників

— Нещодавно ви зауважували, що в Краматорську планують відкрити військовий ліцей. З якою метою це робиться?
— Той, хто думає, що все кардинально змінилося за ці чотири роки, глибоко помиляється. Ми тільки на порозі еволюційних змін – це гра в довгу. Тому варто мати стратегічне бачення розв’язання більшості проблем, які є на Донеччині. От зараз я бачу, що деінде «ватники» таки піднімають голову – ця проблематика не зникла. І дітям, які хочуть пов’язати своє майбутнє із українською армією, потрібні певні підготовчі речі. У Донецьку колись діяв військовий ліцей. Нині ж на контрольованій українською владою Донеччині такого закладу немає. Ми вже провели роботу з перепрофілювання одного з інтернатів. Ви б бачили, наскільки неймовірно вдалий, принаймні ескізно, є проект його перетворення на військовий ліцей, розрахований на 240 ліцеїстів! Його архітектурний екстер’єр виконано з елементами українського бароко ХVІІІ століття! Примітно, що якісну проектно-кошторисну документацію нам пообіцяли фактично подарувати. Дуже хочу, щоб усе встигнули зробити до 1-го вересня 2018-го й відкрили ліцей за участю Верхового Головнокомандувача. То має бути найкращий військовий ліцей України!
— Донеччина – лідер за виконанням призову до війська. Про що це свідчить?
— А про те, що наші хлопці не ховаються, а йдуть служити Україні, це потенційні контрактники. Відкрию маленький «донбаський секрет» – ми не влаштовуємо облав на призовників! Я так і казав військовому комісару області, що результат призову й кількість та якість людей, які уклали контракти із ЗСУ, є похідними від вашої роботи. Переконаний: кожна бригада, кожен військовий підрозділ мають проводити у школах уроки мужності, звитяги. Така робота триває, але чим більше її буде – тим краще! Маємо належним чином ставитись і до тих, хто відслужив. Приміром, контролювати надання атовцям земельних ділянок повинен не просто певний посадовець чи мій заступник, на моє переконання, а саме військком. Якщо цих хлопців і дівчат справді по-державницькому опікувати, той і в інших виникне бажання служити.
До речі, у нас діє проект «ВДВ», що означає «Воїни – до влади». От деякі атовці – учасники проекту працюють і в облдержадміністрації. А чимало учасників іншої схожої ініціативи – «Український донецький куркуль», натепер отримали гранти й сформували власний невеличкий бізнес. Зібрали ми й хорошу атовську громадську організацію, де не крикуни беруть верх, а люди з цікавими й реальними пропозиціями. Вони ставлять непрості запитання, але це не критиканство! Існують конкретні проблеми, які ми спільно вирішуємо.

Потрібно перемогти в боротьбі за молодь

— Що у вашій роботі зараз найголовніше?
— Перемогти в боротьбі за молодь. Ми робимо ставку саме на неї. Буквально з дитячих садочків. Я прагну зробити наші опорні школи найкращими в державі. Вдалося спорудити 85 спортмайданчиків із штучним покриттям та 200 антивандальних відкритих спортмістечок. Знаєте, важко перевиховати людей у віковій категорії 50+, але важливо дати прищеплення Україною молоді. І зауважте, що 47% бюджету розвитку Донецької ВЦА спрямовано на нашу юнь. Потрібна лагідна українізація цього краю, що має низку особливостей. Серед найвиразніших – високий ступінь патерналізму. Але в тому є перевага. Приміром, якщо начальство й керівництво заводів розмовлятиме українською, то, повірте, всі одразу згадають солов’їну. Це не нав’язування, а повернення до першоджерел. Іще на початку 1970-х більшість шкіл Маріуполя були україномовними. За цей час їх знищили. Повноцінне повернення Донеччини до українського простору – моя мета, над якою я працюю.
— Який наразі медійний простір на Донеччині?
— Нині телебачення в Маріуполі належить компаніям Ріната Ахметова, в інших містах – теж певному бізнесу, висвітлюючи погляд на події крізь призму не бачення, а вигоди. У нас існував телеканал «ДоТеБе», але Зураб Аласанія чомусь вирішив, що його доцільно приєднати до телеканалу «ЛОТ» на Луганщині. Напевно, це не зовсім чесно. Тому працюємо над створенням обласного телебачення. Його редакція не залежатиме від влади, але це буде команда, що розуміє специфіку регіону. Важливо, що ми подаватимемо інформацію і на схід від лінії розмежування.
Центральні телеканали надто багато оповідають про Донеччину й Луганщину у фарбах крові, смерті, безвиході. А нам потрібна перспектива. Буквально в кожній новині ми повинні клонувати й показувати моделі виходу, зростання. Щодо друкованих видань скажу, що, на моє переконання, потрібно розвивати локальні ЗМІ.
— Безпековий спектр є наслідком гуманітарної політики держави?
— Мета моєї команди – повернення Донеччини в єдиний український простір. Це ідеологічна задача. І через гуманітарні речі ми дійдемо й до безпекових… Чому Польща достатньо успішна? А тому що має єдину мову, спільну релігію, культуру. Спершу він поляк, а вже потім – лівий, правий тощо. Тому нам, і не тільки тут, потрібно викохати політичну націю. Не через коліно, але допомогти їй. Це винятково еволюційний шлях. У багатьох українців є певне розчарування, що ці речі не прискориш. Але тут поганяти батогом не варто…
Колись Віктору Ющенку я казав, що за 10 років міг би українізувати Крим. Починав би із модернових, класних українських дитсадочків з українськими піснями, традиціями, казками, мультиками, книжками. Потім – школи й виші. Знаєте, змусити офіцера Чорноморського флоту Росії слухати щось українське практично неможливо. А коли онучок прийде до дідуся й попросить прочитати українську казочку… Словом, куди він дінеться. Потрібен час, аби виросло покоління, яке приведе своїх батьків та дітей у модернову Україну не на налигачеві, а добровільно. Це і стане точкою неповернення…
Геннадій КАРПЮК