Дивовижний Туніс: краще побачити!

На Середземноморському узбережжі з незабутнім ароматом жасмину, теплого моря і чудових пляжів знаходиться казкова країна — Туніс.
Було б неправильно думати, що в Туніс їдуть тільки для того, щоб полежати на золотистому піску і покуштувати свіжої середземноморської риби. Адже Туніс — це країна з надзвичайною культурою і давньою історією.
Разом із компанією «Oasis Travel Ukraine» наш кореспондент вирушив до Тунісу, щоб розповісти про деякі туристичні цікавинки цієї країни, кожна з яких заслуговує на відомий вислів: «Краще одного разу побачити, ніж сто разів почути».

Наша довідка
«Oasis Travel Ukraine» є туристичним оператором з 1998 року. Основні напрямки: Туніс, о.Джерба, Марокко, Єгипет, ОАЕ, Гоа, Таїланд.
«Oasis Travel Ukraine» — це компанія, яка дорожить своєю репутацією, діловими відносинами з партнерами, а головне «ОАЗИС» — це чітка і налагоджена робота професіоналів туризму.
Ліцензія:
АЕ № 185717 від 15/03/2013
Центральний офіс компанії:
Адреса:
04071, Україна, м.Київ, вул. Почайнинська, 25/49 (вхід з вулиці Нижній Вал). Станція метро «Контрактова Площа»
Телефон:
+38 0 (44) 425-96-36 (багатоканальний)
Факс:
+38 0 (44) 425-96-33

Амфітеатр Ель-Джема
Колись у стародавні часи амфітеатр Ель-Джема вміщував понад 300 тисяч глядачів, — це було більше, ніж усе населення міста. Колізей був третьою за величиною спорудою після Капуї і Римського амфітеатру.
Навколо амфітеатру Ель-Джема вирував величезний базар, який процвітав завдяки продажу оливкової олії.
Сьогодні тут також повно народу, але це вже натовпи туристів, а прилавки завалені в основному сувенірами.
З історії відомо, що амфітеатр будувався виключно для проведення гонок на колісницях і гладіаторських боїв. До речі, фільм з Расселом Кроу «Гладіатор» знімали саме в амфітеатрі Ель-Джема.
Туніський Колізей був побудований близько 238 року н. е. і до VII ст. залишався майже недоторканим. Пізніше його поступово стали розбирати для будівництва Великої Мечеті в Кайруані, а в XIX ст. амфітеатр сильно постраждав від обстрілів.
Будівництво амфітеатру було розпочато проконсулом провінції Африка — Марком Аврелієм Гордіану. Пізніше він оголосив себе незалежним імператором, але його незалежність проіснувала всього 36 днів, а будівництво амфітеатру було припинено через повстання, яке жорстко було придушене римською армією.
Розміри амфітеатру вражають навіть зараз. Його довжина — 148 м, ширина — 122 м і 36 м — висота.
Якщо піднятися на самий верх зорового ряду, то можна почути, яка тут чудова акустика — тут чути будь-який шерех, що долітає зі сцени.
Існує легенда, що в знаменитому амфітеатрі провела свої останні дні африканська войовниця Ель — Кахена. Її ще називають берберської принцесою, так як вона очолювала берберські опір проти династії Аглобітов. Допомога в обложену споруду надходила з Махдии по підземним ходам. Згідно з легендою, ці ходи такі великі, що ними може спокійно пройти навантажений слон.
Сьогодні амфітеатр Ель-Джема знаходиться під охороною ЮНЕСКО як об’єкт культурної спадщини.
Помешкання троглодитів
Слово «троглодит» зазвичай асоціюється з дикунами і варварами. Однак у перекладі з давньогрецької воно означає «той, що мешкає в норі чи печері». Облаштування житла в печерах у давні часи було поширене не тільки в Тунісі, а й у багатьох країнах світу – Ефіопії, Туреччині, Малі та інших.
Відомо, що корінні мешканці Тунісу, бербери, мали звичку селитися у печерах ще півтори тисячі років тому. Деякі з них дотримуються цього способу життя й нині. Але таких людей не більше одного відсотку населення країни.
Існує версія, що берберські племена ховалися під землею від войовничих арабів. Втім, більш імовірні здогадки, що у розпеченій пустелі, де температура сягає 40 градусів у тіні, жити в печерах комфортніше. Влітку там прохолодно, а взимку тепло та сухо. До того ж, природного матеріалу завжди вдосталь, та й проблем із транспортуванням немає. Достатньо у схилі пагорба вирити яму глибиною 8-10 метрів, виокремити убік кімнати, кухню, господарські приміщення – і помешкання готове!

Зазвичай житло троглодитів має не менш ніж шість кімнат. Збільшується родина – додаються нові приміщення. Їх просто викопують у вапняку. Буває, що такий дім має два поверхи, але розташовані вони не вгору, а вниз. Вхід – через тунель, але до деяких приміщень можна потрапити лише з допомогою мотузяних сходів.

Житло в печері доволі комфортне. Стіни побілені, між кімнатами встановлені двері. Більшість меблів вирубана з каменю. Так вирішується проблема ліжок, поличок, столів, табуреток – дуже зручно і просто. У такому помешканні завжди сухо та чисто, немає сторонніх запахів. Але найголовніше те, що троглодитам доступні всі блага цивілізації: є водогін, кожна підземна оселя під’єднана до електрики, навіть підведений інтернет, супутникові антени дозволяють переглядати телевізійні програми. До речі, сучасні троглодити користуються холодильниками, електроплитами та іншою побутовою технікою.

Місто Дуз: ворота в Сахару

Місто Дуз — немов завіса, що відокремлює Туніс цивілізований від Тунісу первісного. Кожен, хто відсмикнув цю завісу, застигає в подиві перед безмовною величчю пустелі Сахара. Самі тунісці так і називають це невелике місто — ворота в Сахару, і на підтвердження цих слів на самому краю Дуза, перед Великою дюною, стоїть пам’ятник у вигляді ключа. Тут дуже спекотно, дуже тихо і шалено красиво. Дуз западає в душу в першу чергу завдяки порожнечі навколишнього простору: житель мегаполісу, погляд якого звик чіплятися за висотні будівлі, просто не в силах повірити, що на світі буває такий простір. А ще в Дузі можна спробувати найсмачніші фініки, переночувати під зоряним небом і політати на мотодельтаплані над оазисами.

Крізь пустелю – на квадроциклах

Подорожувати в Сахару можна на різних видах транспорту — на верблюдах, на квадроциклах, на джипах.

Як правило, туристи вирушають в Сахару квадроциклами з самого ранку, второваною стежкою. Маршрут спочатку здається досить простим, але потім подорожуючим доводиться докласти чимало зусиль, щоб вписуватися у кожен поворот. Якщо не впораєшся — ризикуєш в’їхати просто в бархан.

Світанок біля мертвого озера.
Підйом о третій годині наступного ранку був того вартий. Емоції дивовижні.
Так рано вставати нам потрібно було для того, щоб зустріти світанок в долині, утвореній пересохлим озером. Тут же знаходяться заводи по виробництву харчової солі.

Після того, як ми перетнули це досить велике висохле озеро, пересаджуємось у джипи. Водії наче навмисно обирають маршрут уздовж всіляких гірок і барханів, аби додати всім учасникам поїздки адреналіну.

Стародавній Кайруан
Кайруан — колись священна столиця Тунісу, входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Місто було закладене в 670 році арабським полководцем Окба ібн Натаном у центрі багатої провінції Бізаца, через яку пролягали найважливіші в цій частині Африки торгові шляхи. Зараз в мусульманській ієрархії особливо шанованих міст Кайруан знаходиться на четвертому місці після Мекки, Медіни і Єрусалиму. Семикратне паломництво сюди прирівнюється до хаджу в Мекку.

Як радять знавці, в Кайруані можна зробити п’ять унікальних речей. По-перше — виторгувати найкрасивіший вузликовий килим у численних магазинах-майстернях. Тут також є гарна нагода спробувати медове печиво «макруд» із фініками. Ще гостям рекомендують випити стаканчик зеленого чаю в історичному кафе Бір-Барута. Одна з цікавинок міста — колони з Карфагена, що нині прикрашають молитовний зал Великої мечеті. Зрештою, будь-хто з гостей Кайруану відчує справжнє задоволення, поблукавши вуличками цього стародавнього міста.

Монастір, де давнина поєднана з сучаснистю
Ще одне стародавнє місто — Монастір – поєднує в собі риси як стародавньої релігійної столиці Тунісу, так і сучасного міжнародного центру відпочинку. З півночі до Монастіра прилягає курортна зона Ськанес, поруч із якою знаходиться основний міжнародний аеропорт регіону.
Головна історична пам’ятка Монастіра — залишки Рабат Хартема, оборонної споруди VIII століття, яка пізніше стала частиною потужної фортеці-касби. Увагу туристів тут також привертають ворота Баб-ас-Сур і Баб-ад-Дербі (XIII ст.), Склепінчаста мечеть (ІХ-ХІ ст.), Мавзолей першого президента незалежного Тунісу Хабіба Бургіби, Музей ісламського мистецтва з розкішною колекцією стародавніх рукописів, тканин і виробів зі скла епохи Фатимідів.
Карфаген повинен бути відвіданий!
На північному узбережжі Африки, в околицях столиці Тунісу, лежать руїни стародавнього міста Карфаген. Туристи можуть взагалі й не помітити їх, адже тут небагато що приваблює око. Втім, це рештки одного з найвизначніших міст античності, яке мало не розгромило могутній Рим. Як написав римський історик Лівій, «царі та народи у тривожному очікуванні спостерігали за боротьбою між двома найбагатшими містами світу», адже йшлося не про що інше, як про панування над світом.
У другому тисячолітті до н.е. фінікійці населяли лише вузьку смугу землі на узбережжі Середземного моря, яка простягається вздовж території сьогоднішнього Лівану, а також на північ і південь від нього. Вони були вправними мореплавцями і вирушали на захід у пошуках золота, срібла, заліза, олова і свинцю.
Подорожуючи на захід від своєї метрополії, фінікійці заснували поселення на узбережжях Африки, Сицилії, Сардинії. Традиційно вважається, що Карфаген був заснований у 814 році до н.е., тобто Рим був молодший від свого суперника на близько 60 років. Спеціаліст зі стародавньої історії Північної Африки Серж Лансель зазначає: «Заснування Карфагена, яке відбулось приблизно наприкінці IX сторіччя до н. е., на багато століть визначило як політичну, так і культурну долю західного Середземномор’я».
Руїни Карфагена зберігають свою велич до наших днів. Більшість будівель римської епохи, такі як терми Антонія і амфітеатр, відкриті для відвідувачів з усього світу. У музеї Карфагена виставлені предмети побуту й мистецтва минувшини, а сам музей розташований в будівлі семінарії французької колоніальної споруди. Це місце занесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Туніс — дивовижна східна країна. Розкішні пляжі, екзотична природа, комфортний клімат. У всі часи туніська і середземноморська кухня була багатою, вишуканою, смачною, самобутньою. На кожному кроку гостей Туніса чекає безліч відкриттів. Утім, скільки б не розповідали ми про природні перлини та унікальні пам’ятки цієї країни, — будь-яке оповідання буде неповним, якщо не дотримуватися головного: краще – побачити!
Ілля ГЕНШЛЕР