Аби рана загоїлася, потрібно говорити «За живе»

У рамках культурно-освітнього проекту «Жива бібліотека» Донеччину відвідують відомі письменники, літератори, художники, театральні діячі з різних областей України.

Кожен учасник проекту під час зустрічей з дітьми та дорослими в бібліотеках Краматорська, Слов’янська та Дружківки перевтілюється на «живу книгу», розповідаючи про власне життя, хвилювання, емоції тощо. Говорять «За живе», щоб нанесена рана скоріше загоювалася через обговорення, обмін думками. Саме гуманітарне волонтерство, на переконання організаторів проекту, має допомогти мешканцям Сходу України подолати ті рани, які завдала кожному з нас війна. І пояснити, що абсолютно все — минуле, сьогодення та майбутнє — залежить від кожного з нас. Для самих учасників «Живої бібліотеки» поїздки на Донеччину також мають неабияке значення щодо подолання стереотипів та споріднення зі Сходом.

 Спілкування без обмежень

Завідувачку Львівської дитячої бібліотеки Тетяну Пилипець, яка стала одним із організаторів проекту, змусило замислитися запитання від студентів у Слов’янську. Молодь поцікавилася: якби посеред ночі у Львові українські прапори змінили на польські та раптом заявили, що Львівщина більше не Україна, то чи багато людей вийшли б зі зброєю, щоб показати свій супротив?

«Колабораціоністів вистачає скрізь, — упевнена Тетяна. — І це треба долати разом, у тому числі під час спілкування в «Живій бібліотеці». Коли на Донеччину приїздять творчі колективи, немає прямого контакту, оскільки глядачів від гостей відокремлює сцена». Саме для близького знайомства зі Сходом жінка має намір привезти своїх дітей на літній відпочинок у табір не до Болгарії, а до Святогірська.

Дорога до України

Художник із Житомира Дмитро Раков завдяки проектові «Жива книга» повернув собі малу батьківщину. Він поїхав із Сєвєродонецька в студентські роки. На Донеччині востаннє був п’ять років тому, під час Євро-2012. Величезне жовте поле із вболівальників нагадало митцеві єдину Україну. «Усе можна повернути, і ми йдемо до цього. Питання тільки в дорозі — з ямами, вибоїнами та об’їздами», — розмірковує Дмитро. Художник сприйняв війну як виклик суспільству, який був прийнятий. «Нам зламали ніс, але ми його поправили й пішли далі. Якраз тоді я і зрозумів: ніхто, крім тебе. Ми можемо все змінити», — упевнений художник.

Історію творять люди

Сучасна письменниця зі Львова Дара Корній часто буває на Донеччині, привозить свої книжки, яких не вистачає в регіоні. «Те, що зараз відбувається в нашій країні, — це весна для України. Ми не були незалежними всі ці роки. У 1991 році нам кинули під ноги незалежність, а українці не знали, що з нею робити, — вважає Дара Корній. — Майдан довів, що історію творять люди. Тільки від нас усе залежить».

Автор, яка в основному пише в стилі фентезі, презентувала в Краматорську сюжет своєї нової книги, що скоро вийде у світ. Це книга про жінку на війні. «Жінка на війні — це страшно, вона не розуміє, як інакше подолати злість», — стверджує Дара Корній. Героїня її оповідання стала свідком розстрілу 17-річного хлопця на Майдані, а після цього пішла воювати в зону АТО. Інакше вийти зі стану гніву та злості вона не може.

Одна секунда – усе життя

Разом із письменницею Донеччиною подорожує її чоловік Володимир Чуловський. Перший його десант на Схід не був культурним, Володимир брав участь у боях під Дебальцевим, отримав поранення. Він вважає, що в житті не буває нічого випадкового. Його мати народилася в лютому 1941 року в Дебальцевому, проте родина ніколи там не була, бо бабуся разом із дітьми поїхала до Центральної України. Володимиру довелося приїхати до рідного міста матері, щоб звільнити його від бойовиків та окупантів.

Учасник АТО стверджує, що саме війна відкрила нам очі на багато речей, дозволила усвідомити, хто ми такі й для чого живемо в цьому світі. «Ніхто за нас нічого не зробить. Громада — це сила, здатна на багато звершень, ми повинні встигнути це зробити», — наголошує Володимир. На війні чоловік зрозумів, що кожна секунда – це все життя. Його товариш загинув під час бою, а він вижив тільки тому, що їх відокремлювала одна секунда.

Шанс на зміни

Український письменник Любко Дереш пропонує подивитися на події, як на на подарунок, а не на проблему. Наскільки глибоко проникає біль, настільки глибокою буде і вдячність, упевнений він. «Майдан, а потім війна дали нам шанс змінитися, побачити несправжнє, відкинути його», — міркує Любко Дереш. Мають прийти індустріальні та соціальні проекти відновлення. Колишні шахтарі, які покинули свої міста, хочуть стати підприємцями або фермерами. Важливою складовою змін Любко Дереш називає  гуманітарний напрям, щоб вийти з програмного поля й відчути свободу без обмежувальних рамок.

Образ Донеччини

Під час зустрічі в АКМЦ гостей запитали, який образ Донеччини вони повезуть із собою додому. Для Тетяни Пилипець цим образом стала хода вільних людей у Краматорську. У неї вдома, у Львові, люди частіше збираються під партійними прапорами чи за вказівкою. Краматорська хода показала львів’янці, що мешканці міста насправді відчувають себе вільними людьми, які зібралися, щоб разом святкувати.

Художник Дмитро Риков повіз додому образ гори  Карачун. Для нього Донеччина та Луганщина – це суцільний степ, посеред якого з’явилася така гора. Письменниця Дара Корній запам’ятала юний Краматорськ. Коли вона привозить книжки, а діти відвідують зустрічі з письменницею, вони вмовляють батьків купувати їм сучасну українську прозу. Батьки зазвичай погоджуються. Саме через дітей та молодь можна достукатися до старшого покоління, змінити їх свідомість і надати можливість відчути, що всі ми – українці.

Ольга МОРОЗОВА